19 Квітня, 2024

Радіо Онлайн

Ваш Голос Прикарпаття

Регіональне видання Самбірщини

Рік тому росія вбила Івана Макара: лист матері до Сина-Героя на небеса

Поширити

Сьогодні, коли вже понад рік триває повномасштабна війна, у нашій пам’яті часто зринають трагічні спогади. Саме у цей день, 6 березня, особливо сумно й нестерпно боляче родині Макар із Торчинович. Рік тому, обороняючи місто Попасна, загинув Іван Макар. Рана, яка ніколи не загоїться. Спільна рана для нашої зболеної України.

Іван Макар із Торчинович наближав перемогу України над рашистами. Особисто. Уже згодом батько Героя розповів, що Іван готувався до цієї війни. Він читав аналітичні матеріали американської та британської розвідки і казав, що повномасштабна війна буде точно. 24 лютого о 8 ранку Іван уже був у військкоматі.

Іван був справжнім! Прекрасна Людина, порядний сім’янин, добрий господар, відмінний педагог, надійна опора для батьків. Назавжди 33 роки.

У день смерті Героя Івана Макара, його мама Оксана написала синові листа на небеса.

«365 ДНІВ БЕЗ ТЕБЕ. Мій дорогий, мій любий синочку, мій ІВАСИКУ!

Сьогодні, 6 березня, уже рік, як ми не бачились, не розмовляли з Тобою, рік тиші і невідомості … Рік, як вчергове йдемо до церкви на Службу Божу молитися за упокій Твоєї душі, і я не можу повірити, що це наша реальність. Ми не можемо піти на твою могилу помолитися, покласти квіти, запалити свічку, бо могили немає… Бо вже рік, як боремося, щоб повернули Твоє тіло додому. Тільки завдяки добрим людям, зокрема о. Василю, які в церкві зробили куточок пам’яті про Тебе, ми змогли побачити Тебе на світлині, помолитися, покласти квіти. Завдяки громаді села Торчиновичі, сусідам, адміністрації старостинського округу, зокрема Зіновію Припіну, які встановили пам’ятну дошку, ми тепер можемо прийти і поговорити з Тобою…

Щиро всім дякуємо за підтримку і співчуття!

Вже 365 днів, як Твої ноги не ходять по цій землі, як Твої очі не дивляться на цей світ, як Твої руки не обіймають кохану і дітей, як Твої слова не розраджують мене… Жахливо й нестерпно боляче усвідомлювати, що Тебе більше не буде серед нас …

Як важко бути сильною, «триматися», коли Твої синочки питають: «Коли приїде тато?», «Я хочу тата!», «Ми з татом поїдемо в Галівку!», «Наш тато б’є поганих вуйків!»… І ми їм кажемо: «Ваш тато дуже вас любить, він найкращий!» Вони досі чекають на Тебе вдома з подарунками. Твої синочки дуже красиві та розумні, за рік змужніли й підросли – і Ти мав би тішитися ними… Я вірю, що Ти все бачиш з неба і пишаєшся ними. Тепер Ти їхній Ангел-охоронець!

Страшна війна зруйнувала твої плани і наше життя. Я не можу передати, як важко жити без Тебе, біль розриває мою душу… Тепер я знаю, коли помирає душа… Це коли Ти ніби ззовні живеш, робиш щось по інерції, але всередині кровоточить.

Синочку, я пам’ятаю кожне Твоє слово, кожен Твій рух, кожну посмішку і пораду – Ти навіки у моєму серці! Ти любив усіх, за всіх щиро переживав, усім щиро допомагав. Мені хочеться всім розповісти, який Ти був хороший, найкращий у світі син, чоловік, батько, брат, племінник, друг чи просто сусід…

Я розумію, що звання ГЕРОЯ гідні лише світлі, добрі, мужні та сильні люди, яким Ти був і назавжди таким залишишся в наших серцях, бо Ти віддав своє життя за всіх нас, за Україну.

Любий синочку! Я нестиму пам’ять про Тебе через роки, через усе своє посиротіле життя! Я любитиму тебе вічно!

Мій Янгол! Мій Герой! Мій Син!

Колись була і я щаслива.

Це щастя Ти мені, Синочку, дав.

Віддала б я усе, що маю,

Щоб Ти живий, живий ось тут стояв».

Ваш Голос Прикарпаття