«Лан Кар», «Мшанецькі колиби», «Полуничні пагорби»: історії людей, які змінюють Старосамбірщину

Останнім часом доволі часто чуємо людей, які на всіх і на все нарікають, чекаючи манни небесної, а самі палець до пальця не готові вдарити. Однак далеко не всі чекають вдалого часу або сприятливих обставин. У цій публікації ми зібрали історії трьох людей, які змінюють життя Старосамбірщини.

Атовець Руслан Пукшин повернувся до мирного життя, посадив сад і веде громадську діяльність

Осінь 2014 року. Руслан Пукшин уже мав у руках документи на поїздку на заробітки в Італію. Там його чекали знайомі, які підшукали для нього роботу. Однак Руслан добровільно пішов у військкомат і попросився у лави Збройних сил. Бо вирішив: справжні чоловіки мають бути там, а як інакше колись своїм синам він розповідатиме про роки війни, якщо у той час сам був у Італії. Взяв на руки шестирічного Володимира, погладив по голівці 10-річного Мирослава, обійняв дружину Тетяну і поїхав.

Після повернення зі сходу зрозумів, що війна триває і тут, на мирній землі. Зокрема, війна з бюрократизмом та кумівством. Йому та його побратимам довелось довго оббивати пороги чиновницьких кабінетів та ходити по судах, аби вибити свої законні земельні наділи.

«Я розумів, що з війни хлопці повертаються іншими. Їм легко здатися. Бо мало що помінялося тут. І як місію відчув, що треба об’єднуватися з побратимами, щоб разом вирішувати різні справи. Відкрив два проєкти, один із них по садівництву, зареєстрував підприємство “Лан Кар”. Залучаю до такої роботи своїх побратимів, які отримали земельні ділянки. Тож, аби земля не пустувала, допомагаю хлопцям насаджувати сади, сам привожу саджанці, допомагаю в обрізці дерев, деякі хлопці почали займатись бджолярством. Зараз спільно з іншими учасниками АТО працюємо над проєктом створення Навчально-відпочинкового комплексу у селі Бачина. На ділянках, що виділили учасникам АТО, плануємо побудувати такий простір, що нагадуватиме зону проведення бойових дій. 

Тут буде блокпост, тир, квадро- та велодоріжки, також озеро, альтанки. Сподіваємось, такий проект буде цікавим і корисним для патріотичного виховання молоді. Неподалік села Бачини вирубали чагарники, розчистили землю і посадили сад – понад 4 тисячі дерев», — розповідає Руслан. 

Він не жаліє свого часу – їздить по школах Самбірського району і проводить уроки патріотичного виховання – уже провели до сотні зустрічей зі школярами. 

«Ми з побратимами привозимо з собою реквізити до шкіл, вчимо дітей розбирати автомат, розповідаємо про бої. Коли ми показуємо дітям різні військові атрибути, розповідаємо про війну, вони справді переймаються почутим і вболівають за долю захисників та України», — каже Руслан.

5 років поспіль Спілка учасників АТО згадує своїх побратимів, які загинули на війні, або померли вже тут, на мирній землі.

«До свята Героїв з побратимами організовуємо автопробіг до могил Героїв. Спершу ми їздили на могили полеглих героїв суто на війні, тепер вшановуємо і тих побратимів, що померли вже після повернення. Ми приїжджаємо на могилу, молимось, співаємо гімн України, робимо три постріли зі стартового пістолета. Зараз у Старосамбірському районі до сотні могил героїв. Маршрут може сягати 150-200 км», — продовжує співрозмовник. 

Роман Гром – священик, завдяки якому маленьке депресивне село зажило по-новому

Мшанець. Сто відсотків у всіх територіальних громадах нашого району не знайдеться людини, яка б не знала про це село. Про Мшанець знають і на Львівщині. Про Мшанець чули не раз в усій Україні. Бо центральні телеканали та популярні інтернет-видання не раз говорили і писали про Мшанець. І якщо мова заходить про це село, то відразу в усіх виникають асоціації з місцевим священиком. 

Отець Роман Гром. Він – активний, дієвий, розумний і відповідальний. Служить на парафії всього три роки. За цей час колись депресивне село зажило по-новому. З волі Всевишнього Мшанець отримав активного священика, який пропагує прогресивні та перспективні ідеї. Найперше священик з громадою ставить акцент на розвиток туристичної галузі. Адже своєю первозданною природою, мальовничими краєвидами, свіжістю чистого передкарпатського повітря, прозорістю місцевої річки й потічків, п’янкістю ароматів гірських трав і квітів візьме в полон найвибагливішого туриста. 

«Край наш славний. Окрім захоплюючих краєвидів, Мшанець славиться старовинними бойківськими традиціями, що збереглися до наших днів та автентичною сільською архітектурою. Неодноразово погостювати до отця Михайла Зубрицького приїжджав Іван Франко – ці та багато інших фактів про село лягли в основу проєкту, який мав на меті створити  комплекс для унікального відпочинку на природі та сприятиме здоровому вихованню молоді з назвою «Мшанецькі колиби».  

Туристи, окрім того, що зможуть купатися в чистій річці, рибалити, збирати гриби та ягоди, матимуть можливість і покататись верхи на конях або на бричках. Проект має важливу складову – місцеві люди матимуть можливість заробляти. Цей проект я написав на конкурс і він отримав фінансову підтримку від Львівської освітньої фундації – 200 тисяч. З того часу долучалося багато меценатів, які підтримують громаду, загалом на сьогодні у наш  проект вклали 600 тисяч. Зроблено 20 відсотків від запланованого. Зараз будуємо кухню та продовжуємо активно шукати шляхи фінансування», – розповідає Роман Гром. 

Ну, а щоб туризм жив, потрібно що? Добра дорога до села. А вона до Мшанця була катастрофічною. Тому шляхи до того, щоб влада звернула на неї увагу і виділила фінансування на ремонт були найрізноманітніші. Священик з місцевими дітьми знімали кліпи, «плавали» по калюжах на дорозі, садили картоплю обабіч доріг, а про те, що цьому передували сотні звернень до влади різних рівнів вже й говорити не варто.

«Нічого не допомагало. Посадовці не вважали за доцільне ремонтувати дорогу до гірських сіл. Тому ми вдалися до радикальних методів. Оголосили акції протесту з перекриттям траси «Львів-Ужгород». На такі акції виходили тричі. Я разом з парафіянами і голодування оголошували. Ця історія без кінця-краю. Але результат є. Дорогу минулої осені зробили. Ремонт продовжать цього року», – додає отець Роман.

Світлана Бегей створила «Полуничні пагорби» у Новому Місті 

Світлана Бегей – звичайна українка, за освітою програмістка та юристка. Працювала в торгівлі, їздила на заробітки до сусідньої Польщі. Про те, що наша землячка створює у Новому Місті тепличне господарство ми знали вже давненько. Але коли ж як не зараз про це все говорити. Коли ж як не зараз показати вам красиві та червоні ягідки, які виростили Бегеї. Про такі кажемо, як намальовані. Тож сьогодні розповідаємо вам історію про те, як у Новому Місті з’явились «Полуничі пагорби» (саме так Бегеї назвали своє господарство).

«Ідея вирощувати суницю садову прийшла не сама. Її запропонував мій чоловік Ігор ще 5 років тому. Я була на заробітках у Польщі, а він прислав світлину нашої першої ягідної грядки. Саджанці тоді взяли в одного фермера, який в нашому окрузі вже багато років займається полуницею. Тоді чоловік зі своєю мамою засадили шмат нашого городу ягодами, – пригадує Світлана. – Перша думка, яка тоді промайнула: хто ж це все буде обробляти? (посміхається, – авт.). 

Звісно, займались не професійно. Ніде не навчались цьому. Все своїми силами. Але, знаєте, цю роботу полюбили ми всі. І ягід було стільки, що в нас вдома з полуниці було: і вино, і варення, і компоти, і випічка, і повидло. Тоді, коли полуниць наїлись досхочу, подумали, що ягоди вже можна продавати. Спершу навіть не могла уявити, як це стояти на вулиці і продавати. Соромилась. Але наважилась. І так ягоди принесли нашій сім’ї перші прибутки. 

На щастя, у нас є «Ковбойки: Український дикий захід». Цей проект реалізується Новоміською сільською радою спільно зі Західноукраїнським ресурсним центром, ОСН “Горизонт” та ЮК “Моріс Груп” за фінансової підтримки Європейського Союзу в рамках ініціативи ”Мери за економічне зростання“. Участь у проекті – це можливість відкрити власну справу, отримати новий досвід, знайти чимало цікавих людей, які готові допомагати своїми порадами, це розвиток туризму в громаді, нові робочі місця, тощо. І мені запропонували підтримку в створенні своєї справи. Пообіцяли, що повчать, відвезуть на успішні схожі господарства, допоможуть все зреалізувати. Я дуже цим загорілась і ми почали роботу. Цього року ми вийшли на зовсім інший рівень. Після консультацій з агрономом – зрозуміли, що потрібно ще багато вчитися. Стараємось згрупувати навколо себе однодумців і консультуємо по закладці нових насаджень суниці садової. Плануємо цієї осені розширити наші Полуничні Пагорби. В тунельних теплицях успішно ростуть голандські гібриди томатів. Перший раз зацвіла лаванда. У наших планах – створення робочих місць. Адже так хочеться, щоб наші земляки обробляли не чужі поля десь по світах, а працювали за гідну плату в своїй країні. Тому залучення до праці наших людей є дуже важливим для нас. Приймаємо туристів на екскурсію та дегустацію з дотриманням карантинних норм. Вже зараз місцеві мешканці смакують солодкою і запашною суничкою прямо з грядки.», – каже Світлана.