Як це бути дружиною того, хто в пеклі війни: історія Тетяни Кордис

Люба КІПОРЕНКО

Тетяна Кордис – проста пересічна жінка Старосамбірської громади. Проживає у Стрільбичах. Разом із чоловіком виховують двійко чудових донечок. Старшій 18 років, молодшій – 11. Тетяна уже 22 роки працює операційною медсестрою хірургічного відділення Старосамбірської лікарні. Чоловік їздив на заробітки за кордон. Життя цієї чудової сім’ї кардинально змінилось 24 лютого. Голова родини Олександр ступив до лав Самбірської територіальної оборони.

Таке рішення дружина сприйняла з гордістю. Звісно, хвилювання. Однозначно, страх. Але усі зрозуміли, що війна.

«Десь від початків розуміли, що тероборона не сидітиме тут, де спокійно. А рано чи пізно – теж залучатиметься до бойових дій. Але таке рішення мій чоловік прийняв свідомо, добровільно. І моє завдання як його жінки було просто підтримати його. Тепер він там, де найгарячіше. Мій Олександр боронить Україну на передовій. Звісно, я дуже хвилююсь за нього. Але розумію, йому буде спокійніше там, якщо знатиме, що сім’я тримається та пишається ним. Неймовірно радію кожній нашій розмові. Нехай це просто фраза «У мене все добре!». Мені цього достатньо…» – каже Тетяна.

Мабуть, кожен розуміє, що значно легше позбутись тривожних думок, якщо ти зайнятим чимось корисним. Особливо, корисним для Збройних Сил України, для перемоги і для своєї рідної людини. І от Стрільбичі об’єднуються у такий потужний волонтерський рух.

«Моя кума Ірина Пилат започаткувала у нашому селі справжній волонтерський центр. Вона вже має такий досвід. Її чоловік захищав Україну в 2014-2016 роках, захищає й сьогодні. До речі, зараз він повернувся з-за кордону, аби боронити Батьківщину.

Отже волонтерство у Стрільбичах… Ми пекли тістечка, пляцки, паски. Коптили м’ясні смаколики. Діти малювали патріотичні листівки. Також збирали гроші. За два дні стрільбичани зібрали понад 100 тисяч гривень на потреби наших земляків, які зараз на фронті.

Виникла потреба бронежилетів. Я згадала про свою колишню колегу, яка зараз проживає у Сполучених Штатах Америки. Запитала, чи не можуть допомогти. Так от її донька пожертвувала усю свою місячну заробітну плату, ще збирала кошти по знайомих. І придбали для нас чотири якісні бронежилети. На них ми чекали маже три тижні. Бо не так просто сьогодні з логістикою, тим паче зі Штатів. Але це все не марно. До речі, командування військової частини нагородили подякою Наталію Лаврик-Лакатош за волонтерську допомогу та сприяння зміцненню Української Армії», – розповіла нашому сайту Тетяна Кордис.

Взагалі, Тетяна не погоджується з тим, що її називають волонтеркою. Зазначає, що вона ще не заслужила на таке почесне звання. Однак, розуміємо, той хто почав волонтерити – уже не зупиниться. Сьогодні ж жінка збирає кошти для придбання автомобіля для бригади, у якій служить її Олександр.

«Чоловік подзвонив і сказав, що їм дуже потрібні автомобілі. Все. Мені більше нічого не було потрібно. Я вирішила, що мушу придбати для них автомобіль. Спершу зібрала кошти серед наших родичів. Частину теж виділили і свого фонду наші Стрільбицькі волонтери. Але цього не вистачає. Тут ми з кумою Наталією Олійник вирішили запустити клич про допомогу у соцмережі. Я дякую кожному: знайомим і незнайомим людям, колегам, родичам. Знаєте, є моменти коли гроші надходять і це таке піднесення. Потім декілька днів нічого. Тоді вже майже опускаються руки і думаю: ну все, я цього не стягну. Не зможу. Тоді підтримують рідні й друзі, а згодом знову йдуть якісь надходження. Ми дозбираємо. Нам ще зовсім трохи залишилось» – зізнається жінка.

Сьогодні у соцмережах ми зустрічаємо багато оголошень про збір коштів саме на автомобілі для ЗСУ. Різні люди, різні прізвища, різні рахунки. Ми попросили пояснити Тетяну, чому така ситуація і кому ж допомагати.

«Маємо розуміти, що автомобіль на війні – це не розкіш. Це необхідність. Це мобільність нашого війська. Якщо ж по простому – то, здебільшого, хлопців привозять умовно по сто. Потім «розкидають» по різних напрямках. А їм же треба перевозити речі, їздити, словом пересуватись. Та навіть банально під’їхати кудись, аби забрати гуманітарну допомогу. Без автомобіля – як без рук. Один автомобіль – це до 8 людей. А в кожного є ще речі. Тому й треба багато машин. Кому допомагати? Якщо маєте можливість – допомагайте усім. Але важливо – допомагайте тим, кого знаєте особисто, або у кому точно впевнені. Тоді будете знати, що ваша допомога направлена точно хлопцям», – пояснює волонтерка.

Війна об’єднала нас усіх. Кожен наближає перемогу по-своєму, на своєму місці. Знаємо усі, що перемога буде за Україною. Віримо в Збройні Сили України. Допомагаймо одні одним, підтримуйте одні одних.

Реквізити для допомоги. Картка Ощадбанку:5167 8032 0663 7774, Тетяна КОРДИС.

«Ми живемо в історичний час. На наших очах Україна встає з колін. Але я вірю, що Україна встане з колін. Ми переможемо і все в нас буде добре. Маємо бути єдиними та терплячими. Витримки усім нам і вперед – до перемоги», – завершує нашу розмову Тетяна Кордис.