Президент нагородив Назара Ралька з Бачини орденом “За мужність” ІІІ ступеня

Люба КІПОРЕНКО

Жити у героїчний час – велика честь для кожного пересічного українця. Бачити справжніх супергероїв не в фільмах, а на вулицях рідного міста чи села, жити поряд з ними, пригадувати якісь спільні життєві моменти й гордо казати: «я з ним навчався», «він живе по-сусідству», «ми працювали разом до війни».

Історію Назара Ралька з Бачини ми уже вам розповідали. Назар, він же у війську Джон, – 28 річний військовослужбовець 47 окремої механізованої бригади «Магура». Хоч живемо у сусідніх населених пунктах, однак познайомились лише наприкінці минулого року у одній із закинутих будівель в місті Мирноград на Донеччині.

Вчора, 23 жовтня, довідались дуже приємний факт – президент Володимир Зеленський нагородив Назара Ралька орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Знаємо, що такі нагороди не даються просто так. У них велика ціна. Назар же зізнається, що дуже приємно, коли твою роботу та твій внесок у нашу спільну перемогу так оцінюють. Адже це є підтримка та прояв уваги. Але також воїна наголошує, що ні він, ні хлопці, які пліч-о-пліч – не для нагород працюють та воюють. У всіх мета єдина – здолати ворога й забезпечити Україні спокійне та мирне життя.

Ми ж нагадаємо, Назар за освітою офіціант, бармен. Незадовго до повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону. Планував знову повернутись, але війна все змінила. Вирішив залишитись в Україні та ставати в лави оборонців. Готувався йти у один з добробатів. Однак отримав повістку та пішов служити у 47 бригаду.

Назавжди у пам’яті Джона залишиться багато фронтових моментів. Серед них – оборона Авдіївки.

Не вірилось, що вдасться вийти живим. Ми тоді потрапили в оточення. Були на дуже невигідних і зовсім непідготовлених позиціях. Був ближній бій. Ворожі гранати недолітали півметра-метр до наших окопів. Ворог мав переваги всюди: і в повітрі, і у важкому озброєнні. Але, дякувати Богу, як бачимо, продовжую служити Україні. Загалом, коли виходиш живим із дуже важких ситуацій, віриш в Бога зі ще більшою силою», – пригадує мій співрозмовник.

Взимку внаслідок ворожого мінометного обстрілу герой цієї публікації отримав поранення. Зачепили два осколки. Назар вважає, що його тоді врятували Бог, бронік та каска. Після нетривалого лікування та реабілітації повернувся у стрій. Бо мусить бути зі своїми побратимами. Однак через стан здоров’я хлопця перевели з піхоти у ремонтний батальйон. Зараз несе службу на Курському напрямку.

Як би не складалися обставини, які б ситуації не були – наш земляк завжди намагається шукати якісь моменти для позитиву. Згадує щось приємне й налаштовує на позитив себе та побратимів.

«Я дуже вдячний всім землякам, друзям, рідним та знайомим за постійну потужну підтримку та допомогу. Ви мотивуєте нас усіх та додаєте ще більше бойового духу! Ми неодмінно переможемо, адже єдині та сильні», – каже Джон.

А ми ж дякуємо славному землякові Назарові Ральку за захист і службу. Вітаємо з високою відзнакою! Віримо в перемогу, підтримуємо військо. Боремось.