34 тисячі кроків назустріч Богові: удванадцяте йшли віряни на прощу зі Старої Солі до Лаврова

Марія КУЗЬМИН

Є у Старосамбірській громаді дві унікальні найстаріші святині – церква Св. Параскеви (П’ятниці) у Старій Солі  та монастир Св. Онуфрія у Лаврові. Монастир заснований ще у XIII ст. а про Старосолянську святиню деякі джерела наводять дату збудування -1440 рік. Обидва осередки духовного життя пов’язані з князем Левом Даниловичем.

Роки, десятиліття, століття люди тут моляться. Як кажуть, і стіни намолені.

Ласку і благодать отримують ті, кому випадає нагода в один день – зранку й увечері – молитися на Літургіях у цих святинях. Власне, така можливість є 1 раз у рік, у цих, хто вирушає в пішу прощу від Старої Солі до Лаврова. От і благословенним днем була субота, 9  вересня, коли відбулася 12 проща з нагоди свята Воздвиження Чесного Хреста.

Розпочався молитовний захід Службою Божою  о 8:00 ранку  у храмі св. Параскевії  (П’ятниці) у  Старій Солі. У дорогу благословив о. Василь Пукій.

Духовну ходу приурочили  400-літтю жертовної мученицької смерті св. Йосафата Кунцевича та молитві за мир і перемогу України. Пішки польовими та лісовими стежками, сільськими дорогами Стрільбич, Білич,  Волошиново йшли дорослі й малі, молоді і старі – йшли, щоб дати відповіді на питання власної душі.

Наймолодшій паломниці – 1 рочок і вісім місяців. Вона почергово, то в татка, то в мами чи у найстаршої сестрички долала ходу лісами й полями на ручках. Та на обличчях в усіх була не втома, а щаслива посмішка. Бо з Богом…

Як і щороку, на горі у Стрільбичах невеличкий привал.  Змістовну науку про роль молитви у нашому житті виголосив отець-монах Степан. Молитва не обов’язок, а привілей. І ми повинні для себе вибудувати свій формат стосунків з Богом і розуміти, що небесний Батько любить нас. Уже за звичаєм, на горі у Стрільбичах паломники заспівали Духовний гімн.

Урочисто зустрічали паломників біля каплиці Івана Хрестителя у Стрільбичах, біля придорожного села на початку Білич, та біля храму Св. Михаїла у Волошиново. Разом із місцевими людьми зустрічали паломників священники Василь Ігнатищ та Микола Мах і старости Роман Пецькович, Петро Кіт, Ольга Лавренюк.

Місцеві діточки гарними віршованими рядками прославляли Бога та Лаврівську святиню, яка надихає педагогів, працівників культури і церковних хористів на власну поезію.  Гостинні стрільбичани, волошинівці пригостили подорожніх смачними перекусками, а в Білицькій школі – обідом. 

«В цій прощі з нами єднаються багато людей: і ті, хто йде в молитві, і ті, хто зустрічає з кавою-чаєм, канапкою і спільно молиться, і жертводавці, які долучаються коштами на харчування, чи дбають про транспорт, покриваючи матеріальні витрати», – каже один з організаторів прощі Микола Яким.

Дорогою молились за воїнів на фронті, за їхні родини, за тих, кого з дому вигнала війна, за тих, хто втратив домівку. Окремо молились за полеглих Героїв та усіх померлих із родини прочан.

Біля Білицької каплиці священники відслужили панахиду. А відрізок прочанської дороги  між Біличами і Волошиново має також свою традицію: до мікрофону запрошують усіх, хто бажає за свої наміри спільної молитви.

Серед паломників було багато людей, у кого рідні на фронті – за воїнів, за поранених, за полонених возносили молитви до небес. Молились і за недужих родичів чи узалежнених алкоголем.

«З кожним роком число молільників більшає. Окрім наших місцевих, з нами є люди з різних міст і сіл не лише Львівщини. Бог бачить, Бог чує наші молитовні прохання, мусимо вірити і довіряти йому», – каже Микола Яким, один з організаторів прощі.

Чоловік розповів, що за роки цієї прощі організатори вже мають три дивовижні історії, де щира молитва і глибока віра з неможливого створили можливе.

«У 2014 році восени з нами на прощу пішла подружня пара з Криму. Вони втікали від війни. Кілька років сім’я не мала дітей. Молилися, щоб стати батьками і Господь вислухав їх. Також бабуся на цій прощі брала намірення за внучку, яка мала онкологію. Дівчина жива-здорова. Є ще і третій випадок оздоровлення, де від поганого діагнозу лишилися лише папери з заключенням обласних медиків. Жінка одужала», – продовжує пан Микола.

Дорогою журналістку нашого сайту наздоганяє молода жінка. Поруч з нею йде дев’ятирічне дівчатко.

«Десяту прощу я молилася і плакала, просила в Бога здоров’я для дитини. Ми часто були у Львові на діагностиках, на голові була гулька. Постійне лікування, діагностика, медичні спостереження і страх за майбутнє… На одинадцятій прощі я уже дякувала Богові за те, що почув мою молитву. Сьогодні, на дванадцятій, бачите, дитина, йде зі мною. Все добре, здорова. Дякую Богу», – каже мама.

 …У Бога можливе все…

Під вечір з духовними піснями паломники прибули до Лаврівської обителі. Вечірня благодатна Літургія. І, як звично для таких духовних подій, були відправлені молебень до Христа Чоловіколюбця, суплікація, читались молитви на оздоровлення, відбулось благословення паломників та окроплення свяченою водою.

Настоятель отець Андрій Драган подякував прочанам за їх духовний своєрідний подвиг і наголосив, що цьогорічна проща вирізняється великою кількістю молоді.

«Дякуємо Богові, що маємо християнську владу  і з нами моляться посадовці Старосамбірської громади, дякуємо за транспорт, який надав міський голова Ігор Трухим, дякуємо місцевій старості Марії Костів і усім жертводавцям. У здоровому тілі здоровий дух», – сказав отець Андрій і запросив на монастирську вечерю.

Між ранком і вечером 23 кілометри доріг, понад 34 тисячі кроків, 9 годин пішої ходи з отцями-василіянами і більше як пів доби молитви.

 

І все ж, попри втому, невимовна радість у кожного, хто здолав цей шлях.  Звідки беруться сили у тих, хто вагався йти? Яке воно внутрішнє духовне піднесення? Твої особисті стосунки з Богом стають зрозуміліші. З тими кроками губимо все, що зайве на душі. Вони гартують не лише тіло, а й душу. З тими кроками набираємося певності, що наше сьогодні правильне, що наше завтра не страшне лише тоді, коли ми з Богом.