Зі своїх 95-років Михайло Верхогляд уже 75 – живе у Старому Самборі

Цього року Старий Самбір святкує 950-ліття від першої писемної згадки про місто. Наше чарівне місто над Дністром – дуже багате. Багате на історію. Багате на красу. Багате на чудових людей. Власне, ці люди й створюють самобутню атмосферу та затишок у нашому містечку. Серед тих, кого знають та шанують старосамбіряни – Михайло Федорович Верхогляд. Йому 95 років. 75 з яких живе в Старому Самборі. Підполковник, інженер-механік. Інвалід війни. Учасник бойових дій з 28.09.1944-09.05.1945 років. Цього чоловіка я знаю давно. Бо ще маленькою дівчинкою бігала до нього на Горішню Посаду по свіженьке, смачне й таке корисне козяче молочко. У пам’яті залишився завжди привітним, добрим та лагідним. Таким є й сьогодні.
Нещодавно мала гарну нагоду завітати до його помешкання на цікаву та змістовну розмову. Своїми враженнями охоче ділюся з вами, дорогі читачі.

На подвір’ї у Верхогляда красуються червоні тюльпани. Сам же господар зустрів на веранді. Посміхаючись, привітався. Пригадали про наше знайомство. І самим не віриться, що з того часу минуло вже майже 20 років. А Михайло Федорович практично не змінився. Усміхнений, бо любить життя та людей. З глибоким поглядом, бо за його плечима тяжкі часи війни та життєві випробування. З паличкою в руках, бо на фронті в бою під Сідєльніково отримав осколкове поранення в ногу. Про війну пан Михайло говорить неохоче. Бо з власного досвіду знає, що де війна – там горе та сльози.

“Я народився на Житомирщині. Свого часу мене призвали у польовий військкомат. Воював по всіх фронтах. Був поранений. Різне було. Часи були дуже страшні, важкі та непевні. Але, дякуючи Богу, то все є пережито”, – каже Михайло Федорович.

Пан Михайло – віруюча людина, яка у житті покладається на Бога. Й у часі воєнних випробувань, в радянський час, завжди молився Господу.
“Постійно відчував опіку та підтримку Господа. І Він вберіг мене. Так, у мене є поранення. Але ж я живу. І саме завдяки Божій волі та підтримці дожив до такого віку”, – роздумує пан Михайло.

Не змогла не запитати у свого співрозмовника його думку щодо ситуації на Сході. Про це говорити йому було особливо боляче.
“Знаєте, мені дуже важко сприймати той весь жах, що твориться упродовж останніх років на територіях Луганської та Донецької областей, у Криму. На мою думку, сьогодні, у такий час це взагалі немислимо. Оскільки колись працював у Горлівці на шахті, то по особливому тяжко було чути новини про бої саме там. Але попри все хочу побажати нашим воїнам Господньої опіки. Бажаю не падати духом, бути сильними та впевнено йти до перемоги” – каже пан Верхогляд.

У Михайла Федоровича три сини. Головне, чого він вчив їх як батько – бути добрими та з повагою ставитись до людей. Саме це, на його погляд, є чи не найважливішим. Бо коли є повага, коли гарні дружні стосунки між людьми – то й жити легше.

Сам же пан Михайло все ще тримає у себе на господарці козу. Й навіть зізнався, що ще сам собі може приготувати кашу на свіженькому молоці. Мабуть, постійні щоденні праця та молитва, любов до світу, доброта, скромність та мудрість, які випромінює мій співрозмовник, і стали таємницею його довголіття.

“Бажаю читачам та й взагалі усім-усім людяності, тепла, всіх благ. Нехай Бог оберігає. І напередодні гарної ювілейної дати нашого міста вітаю усіх мешканців зі святом. Хоч я народився на Житомирщині, але з 1945 року живу в Старому Самборі. Дуже люблю це красиве передкарпатське містечко. У нас тут щирі та добрі люди! У нас тут чарівна природа! У нас тут спокій та затишок! Бережімо та цінуймо це!” – завершує нашу розмову Михайло Верхогляд.
А ми бажаємо пану Михайлові міцного здоров’я. Бо ж домовились зустрітись на сторіччі!

Люба КІПОРЕНКО.