З перших днів війни Надія Корольчук почала допомагати іншим

Марія КУЗЬМИН

Бажання підтримати іншим є у багатьох з нас.  Гадаємо, що потреба допомагати іншим у дуже складні часи загострюється у тих, кому це дано. І, як ми спостерігаємо у час війни, у тих,  хто почав допомагати іншим, ця місія набуває дуже швидкого ритму. Сьогодні мова піде про Надію Корольчук, старшу медсестру поліклінічного відділення. Вона себе волонтером не вважає, хоча з перших днів війни публічно писала свій номер телефону, щоб до неї зверталися люди, особливо внутрішньо переміщені.

• Надіє Іванівно, як все починалося?

Пригадую останнє фото у телефоні багатодітної матері із села Завадка. У неї 7 дітей і найменшому 5 місяців. Чоловік помер, сама… Це так боляче. Ми до неї привезли допомогу. Якщо називати мене волонтером, це трохи неправильно. Бо я є помічниця обласного депутата. А він – відомий благодійник, який разом з родиною має Благодійний фонд сім’ї Доскіч. Людей, які перебувають у складних життєвих обставинах, завжди підтримував і далеко до того часу, відколи я його знаю. Відповідно, 24 лютого – страшний для України день. Юрій Доскіч знав, що допомога тепер потрібна ще більшій кількості людей. Він її скеровував до нас, і я, звичайно, стала знову ж таки продовжувати допомагати. 

• Яку допомогу надаєте і кому вона адресована?

Від продуктів харчування до одягу, взуття, засобів гігієни, медикаментів та інших речей. Як кажуть, що отримали, то роздаємо. А кому адресована? Спершу запрошувала по Фейсбуці внутрішньо-переміщених осіб. До речі, з усіх громад колишнього Старосамбірського району – Стрілківської, Старосамбірської, Хирівської, Добромильської. В кожній громаді при місцевій раді були свої штаби, та й  до нас активно приходили люди. Тепер благодійний фонд налагодив логістику допомоги від Мальтійської служби і вони нам уже кілька разів привозили цінні та  хороші речі.

Війна – це біда для всіх, і не лише для переселенців. Тому в останні рази, я запрошувала і місцеві сім’ї, в яких непрості життєві обставини. Наші ж люди, яким і до війни було важко, жити не стали краще. Допомога на дітей принесла їм радість, хтось отримав взуття, хтось – одяг, забавки, хтось дитяче харчування. Було дуже багато підгузків. Була, до прикладу мама, в якої двоє дітей дошкільного віку, меншій – 9 місяців. Взяла три великі пачки підгузків, подякувала і виходить. А я їй кажу, що вам більше нічого не треба. Вона відповідає: «Треба, але ж тут памперсів я взяла на суму поза тисячу. Дякую вам. Може хтось ще собі щось візьме». Тобто, ситуації бувають різні. І коли з таким стикаєшся, розумієш настільки цінною є людяність.

• Від когось ще надходить вам гуманітарна допомога, окрім благодійного фонду сім’ї Доскіч та Мальтійської служби допомоги в Україні?

Так, два чи три рази отримали від благодійної організації «Товариство Червоного Хреста», була й від польських партнерів – фірми Legionu Gerarda.

Крім місцевих людей, що потребують підтримки, миючі, засоби, одноразові рукавички, постіль та інші необхідні речі отримали і для лікарні.  Загалом, уже під час війни, ми неодноразово отримували допомогу для Старосамбірської лікарні.

Юрій Доскіч має партнерів у світі й вони підтримують українців. Попри основну допомогу на потреби ЗСУ,  для кращого рівня забезпечення наших пацієнтів також і до нас скеровує. Нещодавно ми отримали реабілітаційне обладнання, а ще ліжка, матраси для неврологічного відділення, що у Старій Солі.

До речі, були випадки, коли ми отримували продукти харчування, то допомагали людям, які відправляли посилки на передову своїм рідним. І основне, кому допомагаємо – це надаємо продукти харчування у пункти, де розмістили людей, які приїхали з областей, де війна дуже близько.

• Не втомлюєтеся?

Втомлююся. Бо я, як і всі, маю свої справи, як родинні, так професійні. Знаєте, було якось що настільки важкий день був, я вимкнула телефон увечері, на ранок – 18 пропущених. Але перемога настане і наші додаткові завдання припиняться. Та  у важкі часи нам потрібно всім бути воїнами, хто де може. Працюємо до перемоги!

• Що скажете, допомога знаходить усіх, хто потребує?

Конкретно нічого не скажу. Але усі, хто звертається до благодійного фонду сім’ї Доскіч, по можливості, отримують підтримку. Буває, що мені телефонують знайомі й кажуть, що до  родичів чи то по сусідству приїхали люди з тої чи іншої області, передадуть їм. Я людям вірю. Візьмуть для них і передадуть. Тобто, не принципово, щоб хтось приходив з паспортом і, звісно, ми не складаємо акти обстежень чи людина може обійтися без допомоги, вважаємо: раз просить – значить потребує. Звичайно дуже приємно, коли приходять люди особисто. Нещодавно вручили нового возика молодій матусі, яка знайшла прихисток у Великій Лінині – новий, новісінький. І то добре. Бо в тій хаті оселилися дві родини, де є двоє дітей до року. Людські долі тепер поламані війною. І добре, що можемо бути корисними.

• Якщо комусь треба допомога, як Вас шукати?

Я можу допомогти лише тим, що отримуємо. А про те, що маю, публікую пост у Фейсбуці.  Надходить якась допомога, я про це пишу і запрошую людей приходити.