У Старосамбірській громаді ініціативні батьки хочуть створити реабілітаційний центр для дітей з ДЦП

Марія КУЗЬМИН

Старосамбіряни Ігор та Ірина Коньовські виховують троє дітей: семирічного Данила, десятирічну Христину, шістнадцятирічну Василину. В Христинки – ДЦП, мікроцифалія. Батьки зрозуміли, що самотужки подолати проблеми у вихованні дітей з інвалідністю важко, тому й заснували громадську організацію «Філомена» та об’єднали навколо себе родини, які також виховують дітей з інвалідністю. Ключовою ціллю ГО є створення реабілітаційного центру.

Чому “Філомена”? 

Свята Філомена – це одна з найдивовижніших Чудотворниць Христової Церкви. Її вважають покровителькою усіх дітей. Молитви до Філомени мають велику силу. Через її заступництво можна випросити щердрі ласки у Господа. До неї молиться й Ірина Коньовська та вважає, що її доньці та усім дітям з інвалідністю Господь полегшить стражання. 

Разом легше вирішувати проблеми

«У нашій, Старосамбірській,  громаді є 25 дітей, які мають важкий діагноз, тобто таких, які не можуть ходити. В загальному є 300 дітей з інвалідністю. Я на власному досвіді зрозумів, що поодиночно вирішувати проблеми важко, а нашим дітям теж потрібно жити якось у цьому суспільстві, адаптуватися до середовища і не просто виживати, а певним чином покращити якість їхнього життя», – каже Ігор Коньовський.

У центрі мали б працювати психологи, реабілітологи, медичні працівники, педагоги.

«Я чотири роки ношуся з тою ідеєю. Стукаю у зачинені двері. Влада міняється, а я по но-новому обходжу кабінети посадовців. Кількість дітей дозволяє мати реабілітаційний центр, але от можливості вишукати важко», – продовжує чоловік.

За зразок у ГО взяли функціонування аналогічних центрів у Стебнику та Модричах.

«Крім цих, ще є центр реабілітації у Львові. Нашим людям важко добиратися туди. Реабілітаційний центр у Старому Самборі був би човником спасіння для громад колишніх Старосамбірського і Турківського та Самбірського районів. Окрім психолого-педагогічної, соціальної, фізичної, медичної реабілітації, у центрі запрацювала б і така своєрідна підтримка – як «побути» з чиєюсь дитиною. Наприклад, нашу Христинку саму залишати вдома не можна. Я знаю, що є сім’ї, де все тримається лише на плечах жінки. Як їй самій організувати і побут, і владнати усі справи: ті ж субсидії, заяви по соцзабезах…», – розмірковує Ігор Коньовський.

Немає в житті випадкових речей…

Христинка Коньовська може ходити, але недовго, може трохи говорити, але невиразно, розуміють її лише батьки. Коли дівчинка народилася, її батько спершу опустив руки, зажурився, не знав, як з цим випробуванням долі жити. Далі опанував себе та  став для дружини надійною підтримкою, а для донечки – усім світом. Вона дуже до нього прив’язана.

«Немає в житті випадкових речей, Бог керує всім. І якщо маємо такий хрест – то треба нести. Ця дитина для нас, наче ангел. Ми допомагаємо їй фізично, вона збагачує нас духовно. Я відчуваю в собі місію допомагати аналогічним родинам. Бо знаю не один випадок, коли чоловіки налякалися важких діагнозів і пішли з сім’ї, а жінки на своїх тендітних плечах дають собі раду. Я спочатку не був також готовий психологічно. Я боявся, тужив, не знав, як жити і що робити. Тепер розумію, якщо я йду з Богом, він дає мені сили. З цим треба жити. І я навчився жити. І хочу допомагати іншим», – розмірковує Ігор.

Спілкування з родинами, де виховують дітей з інвалідністю, обмін інформацією, часом практична допомога – ця робота в радість Коньовським. Нещодавно стали ініціаторами благодійної збірки коштів для реабілітації діток з ДЦП у дельфінарії. 

Небайдужі краяни та служба у справах дітей підтримали ініціативу Ігоря Коньовського. У День захисту дітей голові ГО передали понад 26 тисяч гривень. Семеро дітей уже возили до дельфінарію. Батьки кажуть, що бачать позитивну динаміку.

Ініціативна група наразі стукає до усіх дверей: і службових кабінетів, і меценатів, і вивчають грантові можливості. Двічі писали проєктні заявки до недержавних фондів. Наразі безрезультатно. Проте переконливо вірять, що їхня ідея переросте у реальну справу і у Старосамбірській громаді буде реабілітаційний центр. Завданням номер один – знайти для нього приміщення.