У Старому Самборі провели в останню путь Героя Анатолія Волошанського

Марія КУЗЬМИН

Сьогодні, 25 травня, Старосамбірська громада схилила голови у глибокій скорботі. На колінах, зі сльозами на очах та травневими квітами під ногами, мешканці міста провели в останню земну дорогу свого земляка, захисника України — Анатолія Волошанського. Він віддав найдорожче — своє життя — за свободу, мир та майбутнє кожного з нас.

Шлях мужності та зразкового служіння

Анатолій Волошанський став на захист Батьківщини відносно нещодавно, у грудні 2025 року, коли був призваний на військову службу за мобілізацією. Він служив стрільцем у лавах легендарної 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила.

У військовій частині про Анатолія згадують виключно з повагою та теплом. Побратими та командування зазначають, що він був зразковим воїном, який бездоганно виконував свої функціональні обов’язки; добре підготовленим солдатом, на якого завжди можна було покластися; людиною з великим серцем — завжди ввічливим, чуйним до оточуючих та неймовірно стійким перед обличчям труднощів.

Життя відважного стрільця обірвалося 10 березня 2026 року. Внаслідок підступного влучання ворожого дрона по групі закріплення в районі населеного пункту Костянтинівка Краматорського району Донецької області, Анатолій загинув.

Понад два місяці родина жила у болісному очікуванні — у березні прийшло сповіщення, що боєць зник безвісти. Попри жахливу невідомість, рідні до останнього плекали надію і вірили у диво. На жаль, найгірші побоювання підтвердилися.

«Немає більшої любові…»

Траурний кортеж із тілом полеглого Героя громада та духовенство зустріли при в’їзді до Старого Самбора.

«Його повернення є свідченням великої любові. До свого народу, до своєї Батьківщини, до кожного із нас. Наш Божественний Спаситель каже, що немає більшої любові, коли хтось життя кладе за друзів своїх. Полеглий воїн Анатолій віддав своє життя за нас, за Україну, за свій народ. Схиляємо голови у скорботі з великою вдячністю і любов’ю до нього», — звернувся до присутніх Юрій Бойчук, священник під час зустрічі.

Скорботна процесія вирушила до рідної домівки Анатолія. Увесь шлях вулицею сусіди встелили пелюстками весняних квітів, віддаючи шану полеглому Герою.

Остання шана та заклик до живих

Чин похорону очолив отець-декан УГКЦ Михайло Николин у співслужінні з отцями деканату та священнослужителями ПЦУ. Спільна молитва єднала сотні людей, які прийшли віддати шану воїну.

На цвинтарі, над Старосамбірською Голгофою, востаннє для Анатолія пролунали військові салюти. Під звуки оркестру присутні виконали Державний Гімн України, а згорьованій матері військові урочисто вручили державний стяг — символ волі, за яку боровся її син.

Звертаючись до громади біля могили, отець Михайло Николин закликав кожного задуматися над власним життям та ціною нашої свободи:

«Ісус Христос каже: “Я вогонь приніс на землю і прагну, щоби він розгорівся”. Спитаймо себе, коли стільки років на нашій землі гримить війна, а чи мій вогонь любові горить — до ближнього, до Бога, до неньки-України? Чи я є свічка, яка горить, чи солома, що швидко спалахує і гасне?»

Священник щиро подякував матері за виховання справжнього сина-патріота та закликав берегти живу пам’ять про Анатолія не на словах, а щоденними праведними справами.

Завершилося прощання щемливим та символічним виконанням пісні українського спротиву — «Ой, у лузі червона калина».

Старосамбірська громада висловлює щирі співчуття батькам, родині, друзям та побратимам Анатолія Волошанського. Світлий спомин про мужнього захисника назавжди залишиться в наших серцях. Вічна пам’ять і слава Герою!

Анаталію назавжди 40… Пам’ятаємо.