Кажуть, щоб запалити вогонь в інших, треба самому горіти. Для освітян Старосамбірської громади таким джерелом натхнення та «перезавантаження» став візит до Львова на унікальну виставку «ВІН: Тарас Шевченко. Художник».
До поїздки долучилися фахівці відділу освіти, директори шкіл, дитячих садочків та позашкільного закладу. Це екскурсія стала днем глибоких сенсів, емоцій та відкриттів, які сьогодні так необхідні людям, що тримають освітній фронт.
Для багатьох із нас образ Кобзаря з дитинства закарбований у рядках віршів. Проте на виставці Тарас Григорович постав у зовсім іншому ракурсі — як геніальний художник. Нові грані його постаті кожен з присутніх відкривав з особливим захопленням. Його акварелі, офорти та малюнки — це цілий всесвіт, сповнений світла, тонкого психологізму та неймовірної майстерності. Дивлячись на ці роботи, розумієш: він бачив світ набагато глибше, ніж ми звикли думати.
Окреме захоплення викликала сама локація — «Зеник арт-галерея». Це культурний простір, який без перебільшення можна назвати майданчиком світового масштабу. Масштабність приміщення, світло, організація експозиції — усе це створює атмосферу, де мистецтво «дихає». Приємно усвідомлювати, що в Україні з’являються галереї такого рівня, де національна спадщина подається сучасно і гідно.
До слова, сучасна виставка — це не лише полотна в рамах. Освітяни мали нагоду випробувати імерсивні технології. Одягнувши VR-окуляри, кожен зміг буквально «переступити поріг» Шевченкової хати, де заглянули у вітальню, де Шевченко творив, у садок, де пасся коник, у їдальню, де парував свіжозварений борщик з карасем, споглядати світанок із вимріяної Шевченком хатини. Таке поєднання історії та інновацій вражає: ти не лише споглядаєш минуле, ти стаєш його частиною. Для вчителів це ще й чудовий кейс того, як можна зацікавити сучасних дітей, використовуючи цифрові інструменти.
Особливу енергетику простору створює символічна колона, що ніби з’єднує землю з небом. По всій її висоті закарбовані пророчі цитати з послання «І мертвим, і живим…». Але, чесно зізнатися, там, всередині, не було потреби чи навіть можливості вчитуватися в кожне слово. Бо перебуваючи в цій колоні, ти відчуваєш не текст, а стан — наче ти сам здіймаєшся у вись.
Це момент, де зникає час: ти відчуваєш фізичну єдність нашого сьогодення з минулим і ту неймовірну вагу відповідальності перед майбутнім, яку кожен освітянин несе у собі. Саме в такі миті розумієш: ми не лише вчимо дітей, ми тримаємо цей зв’язок поколінь, щоб він ніколи не перервався
Очільниця відділу освіти Старосамбірської громади Ольга Коваль зазначає, що такі виїзди є частиною методичної роботи. Вони сприяють і мистецькому збагаченню і мають особливий акцент на психологічне відновлення:
«Це своєрідний ретрит для наших колег. Адже щоб сіяти в дитячі серця добрі зерна, треба і самому наповнюватися змістом. Ми практикуємо такі методичні дні, бо вони дають користь для емоційного здоров’я, дарують нові ідеї та, що дуже важливо зараз, запобігають професійному вигоранню», – каже Ольга Коваль.
Додому освітяни поверталися з повними серцями. Цей день дав можливість на мить зупинитися, відкласти щоденні клопоти й надихнутися величчю нашого генія. А отже — з новими силами йти до дітей і розповідати про Україну так, щоб у них горіли очі.
Ще у цій категорії
Щопершого вівторка місяця:у школах громади підійматимуть «Прапор Надії»
Профільна освіта у Старому Самборі: як громада готується до реформи старшої школи
Старосамбірянка Анастасія Клименко здобула 200 балів на НМТ з англійської мови