Сила нескореного: 25-річний Віталій Сіверський продовжує боротьбу за повноцінне життя після поранення

Марія КУЗЬМИН

Днями воїну Віталію Сіверському з села Созань виповнилося 25 років. Вік, образно кажучи, «мобілізаційного повноліття». Та Віталій з великою радістю хотів би зараз служити. Бо він захищав Україну й до 25.

У 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення хлопцеві було 22 роки. Він займався перевезеннями людей до Польщі. У перші дні повномасштабного вторгнення він перетинав кордон з Польщею, перевозячи людей з областей, де точилися жорстокі бої. Та згодом хлопець відчув обов’язок взяти до рук зброю. 26 лютого зробив останню поїздку до Польщі, а наступного дня пішов до військкомату. Його не одразу взяли на службу, тож довелося відстоювати це право.

Служив у 141- бригаді, боронив Україну в найгарячіших точках фронту. Під час бойових дій у населеному пункті Велика Новосілка  Донеччині отримав важке поранення та втратив ногу.

«На мене був скид з ворожого дрона. Перша граната – я впав і мені розірвало ногу. Хотів піднятися і дійти до найближчого укриття – не зміг, знову падав. На мене був ще один скид. Я почав повзти. Добрався до найближчого більш-менш безпечного місця й укрився антидронним плащем, щоб мене не було видно. Я боявся дихати, щоб пара не йшла. А треба було себе рятувати. Наклав собі турнікета, випив таблетки мілпак, щоб не було зараження крові і чекав допомоги, поки мене заберуть. Мої побратими ніяк не могли провести евакуацію. З дрона скинули знеболення та води попити. Вижив. Лікувався в Запоріжжі, де провели ампутацію“, – розповів на зустрічі воїн.

Зараз Віталій продовжує реабілітацію, мужнього бореться за повноцінне життя та разом з дружиною Галиною виховує двох діточок – трирічну Яну і Матвійчика, якому рочок. Мріє про біопротез, щоб коліно згиналося.

Минулої п’ятниці, 4 квітня, Віталій святкував своє 25-річчя. Дзвінок з навчального закладу, де він навчався у 10-11 класах, підняв йому настрій.

«Ми привітали воїна і спитали, чи можна його провідати, бо знали, що на вихідні він інколи буває вдома. Віталій радо запропонував, що йому буде приємно приїхати до школи. Цей день для нас став таким мотивуючим, теплим і незабутнім. Зустріч була у вузькому колі – деякі педагоги, класна керівниця Наталя Миронівна, хлопці з учнівського парламенту, кожен з нас запам’ятав її на все життя. Його виважені та усвідомлені погляди на життя, глибокі переконання в істинних цінностях, велика віра в Бога, Україну, перемогу, ближніх та власні сили – це приклади, які заслуговують увійти до підручників історії. Реальні приклади новітніх героїв. Захоплюємося нашим випускником і віримо, що він ще танцюватиме зі своєю Галиною на протезі. Цього я йому і побажала, коли передавала для дружини і діток цукерки Рафаело», – розповідає «ВГП», Оксана Дрозд, директорка Старосамбірської школи № 2.

Шкільна спільнота також передала воїну 25 000 гривень на протезування.

«Це не просто кошти – це підтримка, вдячність і турбота, що об’єднує наші серця. Дякую учням, батькам, педагогам та працівникам школи, які об’єдналася заради цієї мети», – каже директорка. І додала, що Віталій на зустрічі був щирим, відвертим та відкритим. Розповідав, якими цінними є дитячі привіти на фронті, як надихає згуртованість і підтримка земляків, як важливо не втрачати віри.

«Ми завжди стараємося підтримувати воїнів з нашої школи, якщо є потреба, однаково ж долучаємося до інших зборів. Адже сьогодні у всіх нас спільна мета – перемога. Тож важливо про це пам’ятати завжди», – додає Оксана Дрозд.

А Віталій Сіверський подякував школі за вияв небайдужості та пообіцяв приїхати, щоб зустрітися з усім учнівським та вчительським колективом, а також відкрив і подальші плани-мрії. Навіть з протезом бачить себе у війську. Бо завдань для перемоги є багато – чи то машину водити, чи на кухні працювати. Головне, аби його Матвійчик і Яна зростали у вільній державі, без війни.