Ще у школі Володимир Дочич зі Стрільбич мріяв розписувати храми. Сьогодні цим і займається

Приємно констатувати факт, що серед наших земляків – дуже багато талантів. У різних сферах: спів, музика, живопис, поезія, наука, тощо. І коли дізнаємось про когось нового – спішимо повідомити й вам, дорогі читачі. Сьогодні ж мова піде про талановитого майстра зі Стрільбич Володимира Дочича. Володимир займається розписом храмів, окрім того – він скульптор. І не так давно Фейсбук “гудів” його зимовим творінням. Зі снігу чоловік створив гігантських левів, висотою близько 90 сантиметрів та довжиною 1,8 метра.

Народився Volodymyr Dochych у Стрільбичах, там навчався у місцевій школі до третього класу. Потім – у Малій академії мистецтв у Підбужі. Цей заклад – філіал Львівської академії мистецтв. Згодом – 6 років опановував фах скульптора у Львівському державному коледжі декоративного та ужиткового мистецтва ім. Івана Труша. Після цього ще 2 роки навчався у Львівській академії мистецтв.

“До скульптури, звісно, мені й далі лежить душа. Однак, на жаль, не зовсім вдається працювати у цьому напрямку. Принаймні, зараз. Знаєте, чомусь доволі часто так виходить, що ті, хто в час студентства повністю віддавався навчанню та творчості – згодом працюють у інших сферах, – розповідає Володимир. – Чому так? Важко сказати. Мабуть, впливає середовище, в яке випускник потрапляє після навчання. На сьогодні я займаюсь розписом храмів. Взагалі, з цією справою у мене пов’язана ще й дитяча історія. Пригадую, колись у школі в нас запитували, чим хочемо займатись, коли виростемо. То я казав, що мрію розписувати храми. І тепер, навіть попри те, що за фахом – скульптор, сьогодні я займаюсь тим, про що мріяв у дитинстві”.

Роботи нашого земляка, зокрема можна побачити у храмах Великої Лінини, Торганович, Жукотина, що на Турківщині, ба й навіть в інших областях України. А у Лішні, що на Дрогобиччині, стоїть двометрова скульптура Богородиці, авторства Володимира та його колеги.

Як і в більшості творчих краян, не змогли не запитати у земляка про натхнення.

“Натхнення – це, як гарний настрій. Воно або є, або ж ні. З’являється якась гарна емоція й іноді це стає поштовхом для того, аби ліпити, чи малювати. Потрібно зловити цей момент і, важливо, не відволікатись. Бо ж потім і емоція мине, і бажання вже може не бути”, – ділиться Володимир.

Люба КІПОРЕНКО.