Рік без батька: про що мріє син Героя Сергія Беспалова-Щербана

Марія КУЗЬМИН

-Тату, як ти приїдеш, я тебе так зацілую, як ніхто нікого в світі ще не цілував.

-А я як навезу тобі шоколаду, то ти не знаю, чи даш ради їх поїсти, – так телефоном розмовляли перед новим роком повномасштабної війни, у грудні 2021 року, син та батько: восьмикласник Олександр Щербан зі своїм тепер уже батьком-Героєм. Тоді він був на заробітках у Чехії.

Сьогодні, 27 березня, минув рік, як у Старому Самборі хоронили Сергія Щербана.

У п’ятницю в пообідню пору з Олександром та бабусею Ольгою піднімаємося на цвинтар, де похоронили Героя. Олександр запалює свічку і каже:

«Важко мені, тату, без тебе».

Молимося на могилі Сергія та на могилах інших Героїв, які загинули за волю і кращу долю України.

«Щодня я тут, чи то зранечку, чи пізно увечері. Прийду, виплачуся, помолюся, поговорю, ніби до живого сина. І легше стає. Одного в Бога прошу – щоб я дожила до повноліття Сашка. Бо не мав хлопець материнської любові, без мами ріс, та ще й тата на війні вбили», – плачучи, розповідає пані Ольга.

«Бабусю, ходімо», – кличе онук.

Дорогою жінка розповідає про те, якими теплими і дружніми були стосунки сина та внука.

«Не знало хлоп’я материнської любові, – знову повторюється жінка. Та син, як міг, приділяв йому увагу. Коли Сашко йшов у перший клас, його з війни відпустили, щоби був у цей важливий день з дитиною. Ось, дивіться, яким маленьким був», – показує світлину пані Ольга.

Війна забрала життя Сергія Беспалова-Щербана, тепер його рідним не просто крається серце на шматочки від болю втрати, а матері та сину ще й доводиться оббивати пороги суду.

«У нас тривають судові слухання щодо позбавлення Сашкової біологічної матері батьківських прав, вона не брала участі у його вихованні, не цікавилася ним, мала іншу сім’ю. Тяжко мені, прикро і гірко. Але я вірю, що ми пройдемо ті випробування долі і Господь дасть сили», – плаче жінка.

Високий на зріст онук заспокоює бабусю. І не по-дитячому веде себе. Фізично й емоційно на вигляд цьому хлопцеві наче не тринадцятий минає.

Щодо юридичних питань, то, віримо, Феміда скаже своє слово.

Ми ж, як земляки, підтримуємо краян, в яких війна забрала найдорожче – життя рідної людини.

Олександр розповідає, що, незважаючи на те, що тата вбили на війні, він також мріє стати військовим. На дозвіллі читає та дивиться матеріали на військову тематику, займається спортом, уважно читає різні документи, які залишилися від Батька-Захисника, який на третій день після повномасштабного вторгнення пішов на військкомат.

Загинув у боях з російськими окупантами, відстоюючи Україну на Маріупольському напрямку. Захищав Україну на Донеччині й у 2014-16 роках.

Не лише приємні спогади про тата, світлини в гаджеті, кулон на шиї – сердечко з краплею крові, який вручили йому на одному з офіційних заходів «Батьківське серце» – гріють душу 13-річному юнаку Олександру Щербану, а й віра в Перемогу, яку наближав його батько.