Не забудемо їх подвигу: Степану Созанському та Віталію Горі вручили ордени “За мужність” посмертно

Марія КУЗЬМИН

Військовослужбовці Степан Созанський та Віталій Горя нагороджені орденами “За мужність” ІІІ ступеня. Посмертно. Нагороди вручили вчора, 12 травня, у Старосамбірському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки рідним полеглих воїнів.

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Указом Президента України ваш син Степан Созанський посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня», –  сказав, вручаючи орден матері, начальник Ярослав Казан.

Тетяна Созанська приїхала до ТЦК та СП з чоловіком Романом. Мовчазний батько Героя потиснув руку комісару, а мати Героя не приховувала сліз, що рясно котилися по її обличі.

Зі скорботою в очах та помітною зажурою на обличчях прийняли відзнаку й рідні полеглого Героя Віталія Горі. На скорботній церемонії були присутні дружина Богдана, дочка Анна-Марія та син Святослав. Йому, старшокласнику, і довірили мама та сестра прийняти орден.

Степан Созанський з села Воля.  Загинув 16 листопада під час бойового завдання поблизу села Романівка на Донеччині. Йому назавжди 28. У історії нашого краю та України назавжди залишиться патріотом, відповідальним українцем, Героєм, який загинув за нас. Працював учителем інформатики, добре розбирався в компютерних технологіях. На війну пішов на початку червня 2023 року, пройшов навчання в Англії, добре опанував володіння дронами, навчав цьому й інших військових. Та не тільки ці завдання виконував у війську, був і навідником,  працював у командно-спостережному пункті, і гармати виставляв, і дронами управляв.

«Майже пів року минуло, як ми похоронили Степана. Біль не вщухає. Він був найстаршим моїм сином, надзвичайно добрим. Завжди розумів мене, змалечку був відповідальним і таким, що не давав приводів засмучувати мене і тата, був прикладом для братів Володі і Богдана. Три тижні перед тим останнім його боєм був у відпустці. Мав ще бути вдома, та побратими  дзвонили, що важка ситуація там.  Зібрався і поїхав. Каже: «Мамо, мене треба там…», – плаче мама.

Віталій Горя з Верхнього Лужка став на захист України на початку війни, у 2014 році. Був воїном 80 окремої галицької десантно-штурмової бригади. Позивний “Молдаван”.

Спершу виконував завдання як водій, згодом був пілотом БПЛА. Його життя трагічно обірвалося 11 листопада між позиціями сил оборони та позиціями росіян поблизу населеного пункту Черкаське Порічне Суджанського району Курської області російської федерації. Воїну назавжди 42. І побратими, і односельчани запам’ятали його як доброго та надійного друга, який завжди відгукувався на всі прохання про допомогу чи підтримку. В усіх нас світла пам’ять і вдячність воїну, а для родини – щирі співчуття за втрату чоловіка й батька. Бо ця рана болітиме все життя.

«Наш тато був найкращим! На нього завжди можна було покластися, з таким батьком дитинство проходило як найкраще. З дитинства я мріяла про такого чоловіка, як тато. Ми були дуже близькими, щоб не трапилось,  ми стояли один за одним горою. І брат завжди брав приклад з батька, дуже подорослішав з моменту, коли батько пішов на фронт. Тепер став його заміною в нашій сімʼї. Тато  завжди пишався ним і говорив: «Ти тут за старшого, сину, щоб не сталось,бережи маму і сестру», –  розповідає про Віталія Горю його донька Анна-Марія.

«Від себе особисто я дякую вам за сина, чоловіка та батька, які загинули, щоб діти наших родин тут жили спокійно. Це справжні Герої, які поклали життя за нас, щоб була  Україна, щоб ми тут почували себе в безпеці», – сказав до родин полеглих військовослужбовців Роман Казан. А ми знаємо, що й цей комісар не з кабінетних чиновників. Маючи трьох дітей, захищав Україну під час АТО/ООС, служив на Донеччині й під час повномасштабного вторгнення.

Дякуємо всім справжнім українцям, які нас захищають. Пам’ятаємо усіх полеглих. Назавжди в наших серцях Степан Созанський та Віталій Горя.