Чистота душі важливіша за чистоту вікон: розмова зі священником про Сповідь

До Великодня є традиція до блиску прибирати оселю, мити вікна, прати фіранки. Та не це найголовніше. Набагато важливіше дбати про чистоту своєї душі. І сприяє цьому сповідь. Про це таїнство говоримо зі священником УГКЦ Василем Куциком, настоятелем храмів у селі Торчиновичі та Бачині.

– Сповідь – це таїнство примирення з Богом, відновлення розірваного гріхом зв’язку з Творцем. Це не просто формальність, а глибоке каяття і зустріч з милосердним Богом, акт очищення душі та звільнення від гріхів. Христос своєю жертвою усунув перешкоду між нами та Богом. Кожен гріх подоланий і прощений Богом, важливо лише, наскільки людина готова прийняти це прощення через покаяння. Господь завжди прощає, як приклад – розбійник на хресті, чиє покаяння принесло йому прощення. Головне – внутрішнє прагнення людини бути з Богом, берегти чистоту серця, і Господь ніколи її не відкине. Він терпеливо чекає нашого повернення для зцілення духовних ран.

Як подолати страх або сором перед сповіддю?

-Страх є у всіх. Кожен має досвід зі свого життя певного осуду, різних насмішок, зневаги. І буває, що сповідь сприймаємо, як суд, сповідальниця, як кімната суду, в яку зайти страшно. А треба розуміти, що сповідь є ліком, зціленням ран. Сповідь для християнина є іноді болюча. Бо доводиться відкривати свої таємні сторони. У фізичних недугах, інколи, щоб зцілитися, треба розкривати рани, це боляче. Так і в духовному житті, повернення в розмовах до точки болю є психологічно важким пережиттям. Але якщо ми усвідомимо глибину цього таїнства, то воно буде на нас діяти, як еліксир душі. Священник у тайні сповіді молиться за каянника: «Примири і зєднай його зі святою Твоєю Церквою у Христі Ісусі Господі нашім, з яким Тобі належить влада і велич нині і повсякчас і навіки віків».
Так, людина іноді має страх, бо сама себе соромиться, що часто доводиться сповідатися з тих самих гріхів. Що їй робити? Сама не розуіє, чому не може це перебороти. Але головне наш намір. Дух Святй дасть свої плоди. Можливо не відразу переборює певні спокуси чи гріхи, але точно після кожної сповіді виходить кращою, духовно чистішою. Якщо ми прийшли до сповіді за зціленням ран, аби бути духовно здоровими, з нами обов’язково стаються зміни, ми примирюємося з Богом і стаємо до Нього ближче.

Буває раз у році сповідаються. А буває, на жаль, роками не йдуть до сповіді. Щось заважає, щось не пускає. Чи то страх чи сором? Що робити таким людям? Що робити близьким і як донести до рідного про цей важливий для душі вчинок?

-Тут важливо почати з рідних. Тобто, рідним з себе. Буває, що близькі можуть мотивувати людину йти до сповіді, а можуть навіть відштовхувати. І тут дуже важливо, яку потребу ми хочемо задовільнити, чи ми дійсно хочемо, аби людина в сповіді примирилася з Богом, чи ми хочемо закрити ото людське… Аби близький бодай раз в рік пішов до сповіді. Бо що скажуть люди, як буде їсти паску не сповіданий, це сором, це стид для родини. Коли ми хочемо когось настановити, аби він пішов до сповіді, не треба вживати ти маєш, ти мусиш, всі йдуть – це не працює, такі аргументи ніколи не є дієвими. Важливіше привести людину до розуміння, що вона отримає у сповіді зцілення душевних ран. У сповіді Христос сам воскрешає нас.
Сповідь «бо так треба», або раз у рік – це ні про що. Церква заохочує сповідатися часто, коли болять духовні рани. Тоді це таїнство не вводить людину в стан страху, а стає ліками для душі, приносить полегшення та зміцнення у боротьбі з гріхом.