Вервиця – нитка, що з’єднує серце і небо

Сучасне життя переповнене турботами, страхами й болем. Ми живемо у час війни, втрат, щоденних викликів. Іноді здається, що небо зачинене, що наші молитви зникають у порожнечі. Людина запитує: де Ти, Боже, коли так боляче? — і не отримує відповіді. Саме тоді віра переживає справжню перевірку.

Про те, як не втратити довіру до Творця, як молитися, коли Бог мовчить, і яку роль має вервиця у духовному житті, розповідає священник Михайло Николин, декан Старосамбірської УГКЦ.

Мовчання Бога — простір для зростання віри

— Мовчання Бога — це не відсутність Його, а спосіб, яким Він промовляє до нас глибше, ніж словами, — каже отець Михайло. — Ми хочемо швидких відповідей, чудес, знаків. Але Господь не завжди відповідає так, як ми очікуємо. Його тиша — це запрошення до довіри.
Священник пояснює: у житті кожного є часи, коли все темніє. Людина молиться, просить, плаче, але не відчуває полегшення. Саме тоді Бог формує у серці зрілу віру — ту, що не тримається на емоціях, а на глибокій переконаності: Він є, навіть коли я Його не чую.
— Пригадайте Іова, який кричав до Бога серед болю, — каже отець. — Він не отримував відповіді, але не переставав говорити з Господом. У тому і є суть віри — не в тому, щоб завжди розуміти, а щоб залишатися у стосунку.

Сила молитви, що тримає у найтемніші хвилини

Молитва — це подих душі. У хвилини розпачу саме вона стає порятунком, внутрішнім світлом, яке не дає згаснути. Навіть коли здається, що Бог мовчить, молитва змінює серце людини.
— Коли ми молимося, не Бог змінюється — ми змінюємося, — наголошує отець Михайло. — Молитва очищує думки, дає мир, допомагає побачити сенс там, де, здавалося б, усе втрачено. Вона наче міст між серцем і Небом.
Особливе місце у християнській традиції займає вервиця — молитва, яка стала символом витривалості, довіри та надії. Її історія бере початок із XIII століття, коли, за переказом, Пресвята Богородиця явилася святому Домінікові й навчила цієї молитви як духовної зброї проти зла.
— Вервиця — це не просто повторення слів, — пояснює отець. — Це роздуми над життям Христа очима Його Матері, це дорога, якою ми йдемо поруч із Марією. Вона вчить нас терпеливості, покори, миру серця.
У багатьох родинах вервицю передають із покоління в покоління. Дехто тримає її у кишені, дехто — під подушкою, дехто — в машині чи біля ікони. Але важливо не лише мати її при собі, а щиро молитися, промовляючи кожну «Богородице Діво» не механічно, а з любов’ю.
— Молитва вервиці — це як ритм серця, — каже отець Михайло. — Коли її промовляєш, душа заспокоюється. А в час війни, коли стільки тривоги, страху, невідомості — ця молитва є нашою духовною бронею.

Марія — Мати, яка не залишає

Особливе значення вервиця має у жовтні — місяці, присвяченому Богородиці. Саме тоді Церква закликає вірних до щоденної молитви. У наших церквах і домівках звучить прохання: «Молись за нас, Пресвята Богородице!»

— Ще не чувано, щоб той хто прибігає під Її покров, був не вислуханий, — цитує молитву отець Михайло. — Богородиця допомагає нам знайти дорогу до Сина свого. Її вервиця — як материнська рука, якою Вона тримає нас, щоб ми не впали. Богородиця була поруч і на Голгофі, коли Бог-Син проходив через муки. Вона стояла під хрестом, у болі, не зневірилася — і саме через її вірність ми сьогодні маємо надію.

Коли здається, що небо мовчить

Священник підсумовує: не треба боятися моментів, коли здається, що Бог мовчить. Це не покарання і не байдужість. Це — запрошення глибше Його шукати.
— Бог мовчить, коли хоче, щоб ми слухали серцем. У Його мовчанні зріє довіра, зміцнюється любов. Це наче насіння, яке падає в землю — спершу темрява, тиша, а потім проростає нове життя.
Тому, коли здається, що молитва не діє — не зупиняйтеся. Продовжуйте молитися, тримати вервицю, довіряти. Бо у кожному “мовчанні” Бога вже звучить Його відповідь — «Я з тобою».
У час, коли світ наповнений страхом і сумнівом, слово «віра» набуває нового змісту. Це не лише обряд чи звичка — це подих, що підтримує життя. І поки в наших руках є вервиця, а на устах — молитва, ми ніколи не будемо самі.

На світлинах: старосамбіряни під час Всесвітньої молитви за мир і єдність, що відбулася відповідно до заклику Святійшого Отця Папи Римського Лева ХІV.