У Торчиновичах попрощалися з Героєм Віталієм Куциком

Торчиновицький старостинський округ та вся Старосамбірщина знову у глибокій скорботі. Біль, який неможливо вгамувати, та втрата, що крає серця: на щиті до рідного дому повернувся бойовий медик Віталій Куцик. Сьогодні, 21 липня, громада провела його в останню дорогу з усіма військовими почестями.

Життя, сповнене турботи та любові

Життя Віталія було непростим. Втративши батька в ранньому віці, він без вагань узяв на себе чоловічі обов’язки та став надійною опорою для родини. Понад усе він любив своїх трьох сестер — Галину, Наталю та Марію, піклуючись про них. Попри всі випробування, Віталій до останнього подиху залишався Світлою Людиною з великим серцем.

Найбільшим його здобутком і джерелом гордості був син Антон. Сьогодні Антон також зі зброєю в руках стоїть на захисті нашої держави. Радістю для родинного кола були невістка Олександра та маленька онучка Маргарита — на жаль, дідусь так і не встиг побачити та обійняти новонароджену крихітку…

Шлях воїна та останній бій

У липні 2024 року Віталій Куцик був мобілізований до лав Збройних Сил України. Він став до лав 155-ї окремої механізованої бригади імені Анни Київської, де виконував найшляхетнішу місію — рятував життя побратимів як бойовий медик.

Своє останнє завдання воїн виконував 30 грудня 2024 року поблизу населеного пункту Солоне Покровського району на Донеччині.

Перед виходом на завдання Віталій зателефонував усім найріднішим, близьким та друзям — ніби відчував, що ця розмова може бути останньою. Відтоді зв’язок із ним обірвався, а для рідних розпочалися довгі, важкі місяці невідомості та надії…

Лише 14 липня 2026 року тіло Героя вдалося офіційно ідентифікувати.

Остання дорога та вічна шана

Сьогодні громада провела свого Захисника в останню путь. Чин похорону очолив парох Торчинович о. Богдан Лернатович у співслужінні численно духовенства. Героя проводжали у супроводі військового оркестру, а синові полеглого воїна — Антонові — з військовими почестями вручили Синьо-жовтий Прапор, за який його батько віддав найцінніше.

У полеглого Захисника залишилися син Антон, невістка Олександра, онучка Маргарита, сестри Галина, Наталя та Марія, родина, побратими й однокласники.

Наше життя сьогодні має надто високу ціну, і наш найвищий обов’язок — берегти пам’ять про тих, хто сплатив її сповна.

Схиляємо голови перед подвигом Героя Віталія Куцика і пам’ятаємо, що за кожний наш новий день сплачено найвищу ціну.

_{Світлини: Леся Левинська-Сорока.}