Понад рік чекали: Старосамбірщина провела в останню путь Героя Михайла Грицака

Люба КІПОРЕНКО

Старосамбірщина 14 липня провела в останню путь свого відважного сина, захисника Михайла Грицака. Його доля понад рік залишалася невідомою, усі сподівались на краще. Тепер він повернувся додому, назавжди ставши частиною історії України.

Михайло Грицак народився 21 червня 1975 року в мальовничому селі Лаврів. Після завершення школи та училища проходив строкову військову службу в Самборі, де згодом залишився служити за контрактом. Працював у виправній колонії.

«Я дуже добре запам’ятав Михайла. Хоч стільки часу минуло вже. Навчав його у школі, деякий час був і класним керівником у Великосільській школі. Був дуже активний та енергійний. Добрий хлопець, щирий, допитливий. І вчився непогано. Не відмінник, але старанний. Дуже шкода», – поділився спогадом вчитель Михайла Ігор Макар, батько полеглого Героя Івана Макара.

У 2001 році Михайло одружився. Разом з дружиною Наталею виховував дітей: доньку Оксану та сина Дениса. Був турботливим батьком.

Михайло Грицак був простою пересічною людиною, звичайним чоловіком, але з надзвичайно великим українським серцем. Коли у 2022 році на нашу землю прийшла повномасштабна війна, Михайло не вагався. Він, як і тисячі інших українців, добровільно став на захист своєї Батьківщини. Він служив на посаді водія-радіотелефоніста стрілецького відділення 42 окремої механізованої бригади, виконуючи свою роботу сумлінно і відповідально.

Останній зв’язок із рідними Михайло мав 25 травня 2024 року. Того дня ніхто й гадки не мав, що це останні слова, остання ниточка, що поєднувала його з домом. А вже з 28 травня він був офіційно визнаний зниклим безвісти. Це сталося в ході запеклих бойових дій поблизу населеного пункту Стариця на Харківщині, де мужні українські воїни стримували натиск ворога.

Чин похорону очолив отець-декан УГКЦ Михайло Николин. Йому співслужили вісім священників, розділяючи скорботу громади та молячись за упокій душі Героя. Кожне слово, кожна молитва були сповнені болю і безмежної вдячності.

«Стільки жертв… Хіба можемо перегорнути сторінку? Ні! Ми вимагаємо справедливого миру. Вбивця має бути покараний…

Ми хоронимо людину з Великої літери. Тягнімося й самі бути великим. Ми не чужого бажаємо, а тої нашої великої спадщини, культури, які залишили наші батьки…» – промовив у храмі отець Михайло.

Михайла Грицака похоронили на місці спочинку воїнів УПА, поруч з Героями новітньої війни. Ця символічна подія підкреслює нерозривний зв’язок поколінь захисників України, які віддавали своє життя за її свободу. Військові тричі салютували в небо, віддаючи останню шану своєму побратиму. Відтак, вручили синові Героя Державний Прапор – символ незламності духу, за який Михайло Грицак боровся і віддав найдорожче.

Пам’ять про Михайла Грицака, його мужність і самопожертву, назавжди залишиться в серцях старосамбірчан. Нехай Господь згорьованій родині – сестрі Ользі, дружині Наталі, дітям Оксані та Денису – полегшить біль втрати.