Сьогодні, 30 жовтня, у селі Гвоздець Стрілківської громади похоронили Героя російсько-української війни Івана Жука. Молодому чоловіку було лише 30 років. Майже 10 з них був на війні. Зростав хлопчина у селі бойової звитяги Гвоздець, його батьківська хата була розташована неподалік пам’ятника «Борцям за волю України», який встановили в 2000-х роках на честь героїв повстанської армії, які загинули в нерівних боях зі загонами НКВС. Навчався у Головецькій школі. Мужнів і дорослішав у війську. Став строковиком в армії, відтак служив у АТО.
«Нас у сім’ї троє. Іван був найстаршим. Є сестра Христина. Я молодша за нього на 12 років. Поки росла він всерйоз мене не сприймав. В останні роки був найкращим моїм порадником. Пам’ятаю, як дівчатком в 11-12 років Івана зустрічали з ротації односельчани з тортом, я звикла, що старший брат Герой, я знала, що за ним, як за стіною, ми усі, але я і вся наша родина не хотіла мати рідного Героя на небі, а тут на землі. Він ніколи нікому не скаржився. Про своє не хотів говорити, зате завжди усіма нашими справами цікавився до дрібниць. Відвертим і найближчим був Іван з татом. Після телефонної розмови з Іваном з фронту тато часто ходив мовчазний і зажурений. Брат дуже любив свою дружину і донечку. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Надійці було лише три місяці, а брат на збори на війну мав лише пів години», – плачучи розповідає 18-літня Яна Жук.
Іван Жук захищав Україну у складі 24 механізованої бригади імені короля Данила. Його військова вправність дозволила для нас і України зробити багато героїчних справ. Влітку проходив натівський вишкіл в Англії. До кінця свого молодого життя вірно служив Україні. Загинув під час артилерійського обстрілу 25 жовтня поблизу населеного пункту Часів Яр на Донеччині.
«Важко повірити в те, що Івана уже немає серед нас. Цей щирий, чесний, відповідальний, з добрим серцем хлопець завжди готовий був прийти на допомогу тим, хто її потребував. Неймовірно щира усмішка Івана була ліком для багатьох з нас. Він був душею компанії. Щира вдячність, безмежна шана та вічна пам’ять тобі, Герою! Пам’ятаємо про тебе, як людину міцну духом і нескорену, людину, котра віддала своє життя заради нашого мирного майбутнього. Спочивай з миром. Ти назавжди в наших серцях», – каже однокласниця Героя Люба Гасиджак.
Похоронили Івана Жука з усіма військовими почестями. Дружині Наталі вручили Державний прапор. Військові тричі просалютували. Відтак, над домовиною Небесного Героя скорботна громада виконала «Ой, у лузі червона калина» та Державний Гімн.
Прощалися з Героєм і у селі Топільниця, де мешкав разом з дружиною Наталею таке коротке життя. Відтак в останню земну дорогу повернувся в рідне село Гвоздець. Село, яке багато лиха зазнало від тих самих московітів – у 1949 році місцевих людей радянська влада виселила, повиганявши з рідних домівок, за те, що під час війни були стійкими в обороні рідних земель, за те, що когось із радянських офіцерів навіть взяли в полон. Іван продовжив писати героїчну історію України, свого прикарпатського краю, свого села.
«Ми зібралися тут так чисельно, щоб насамперед подякувати матері і батькові, які дали любов до України синові. Скільки синів і доньок полягли вже геройською смертю у цій війні. Ми йдемо на похорони Героя не лише, щоб принести квітку, утерти сльозу матері, дружині, ми йдемо для того, щоб зробити іспит сумління чи не є я байдужим у цей гіркий для України час. Герой Іван родився в незалежній Україні, виколисався під мамину українську колискову в жовто-синій колисці. Він героїчно пройшов свій життєвий шлях і робив во ім’я України так багато», – сказав під час проповіді у храмі отець-декан Михайло Николин.
Похоронили його на почесному місці – біля церкви Св. Архангела Михаїла, де поруч спочивають душі визначних для історії села осіб.
Пам’ятаємо.
Ще у цій категорії
35-річний Михайло Бабірад з Морозович віддав життя за Україну
Старосамбірська громада – надійний тил для ЗСУ
«Відновлення та підтримка громад»: Старосамбірщина працює над новими ініціативами